Відповідно до ст. 172 КЗпП України на роботодавця покладається обов’язок організувати працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Неповний робочий час може встановлюватися зменшенням тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи впродовж тижня чи одночасно зменшенням і кількості годин роботи впродовж дня, і кількості робочих днів упродовж тижня. Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, установити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник.

Тому, якщо в рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах “скороченого робочого дня”, роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний установити йому неповний робочий час відповідно до ст.172 КЗпП. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.

Частиною 2 ст.56 КЗпП України визначено, що оплата праці на умовах неповного робочого часу провадиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку.

Одночасно наголошуємо, що дане роз’яснення не встановлює норм права, а носить інформаційний характер.

Державний інспектор відділу з питань здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Наталія Вирста