Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо необхідності відображення безнадійної заборгованості в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, та порядку списання заборгованості нерезидента перед резидентом і, керуючись ст. 52 [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки] України (далі - Кодекс), повідомляє.

Обов’язковість декларування резидентами валютних цінностей та іншого майна, яке їм належить та перебуває за межами України, встановлена ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 1 Указу Президента України 18 червня 1994 року N 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" визначено, що таке декларування здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності щоквартально.

Декларування валютних цінностей, доходів і майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 25.12.1995 р. N 207.

При цьому ні зазначеним Декретом, ні Указом не передбачено можливості недекларування наявності валютних цінностей, зокрема безнадійної дебіторської заборгованості або внаслідок виключення такої заборгованості з активів, чи у зв’язку з відсутністю активів.

Отже, валютні цінності та майно, які перебувають за кордоном, у тому числі й суми безнадійної дебіторської заборгованості, виключені з активів після закінчення строку позовної давності, підлягають обов’язковому декларуванню суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України до моменту підтвердження уповноваженим органом країни розташування нерезидента щодо відсутності джерела погашення заборгованості.

Щодо порядку списання заборгованості у бухгалтерському обліку, то враховуючи, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]), за роз’ясненнями з даного питання доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).