Фабула судового акту: Хитромудра схема і лояльний суд першої інстанції не допомогли банку виселити людей, в тому числі неповнолітнього.

Так, зареєстрована особа взяла кредит у банку, проте не для покупки квартири, а для інших цілей. Як забезпечення повернення кредиту особа передала в іпотеку квартиру, в якій була зареєстрована разом із членами сім’ї. Далі, кредитні зобов’язання були порушені, і банк користуючись іпотечним застереженням продав цю квартиру третій особі, про було укладено та нотаріально посвідченого договір купівлі-продажу. Після цього третя особа звернулась до суду із позовом про виселення з купленої квартири всіх зареєстрованих осіб без надання іншого жилого приміщення.

Суд першої інстанції задовільнив позов посилаючись на підставі ст. 109 Житлового кодексу УРСР. Проте, суд апеляційної інстанції і з ним погодився суд касаційної інстанції відмовили у задоволенні позову зазначивши наступне. Оскільки квартира не була придбана за кредитні кошти, виселення з неї зареєстрованих осіб можливе тільки із наданням іншого жилого приміщення і тільки тоді застосовується ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР.

Таким чином, ситуація «підвисла у повітрі» на роки. Третя особа - напевно підставний позаштатний співробітник банку - начебто власник квартири, а зареєстровані особи і далі будуть проживати в квартирі без можливості їх виселення на вулицю. Хоча скоріше за все наступним кроком банку буде надання цим особам житлового приміщення на порядок нижчого за вартістю та і в іншому районі, і таким чином, боржників все ж таки виселять. Проте не на вулицю…