Опубліковано в журналі “Головбух” № 17 (976), 4 травня 2016 р. (стор. 35-36)

Питання:У ЗЕД та актах наданих послуг до них, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською мовою, ПІБ і посаду нерезидента зазначено лише іноземною мовою (тобто не перекладено українською), або ж посаду взагалі не зазначено.

Чи існує ризик невизнання договорів та первинних документів контролюючими органами разом з невизнанням даних в обліку, які вони підтверджують, в тому числі , які передбачено штрафні санкції, у разі такого невизнання?

Відповідь: згідно із ст.19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Податковий орган не має повноважень визнання чи невизнання документів. Вони можуть вважати, що той чи інший документ складено, на їхню думку, з порушенням, або той чи інший документ не підтверджує здійснення господарської операції. У такому разі виникає спір з податковим органом, який може призвести до певних податкових нарахувань. Усунути цей спір можна, якщо довести у процесі адміністративного чи судового оскарження неправомірність дій податкового органу. А неправомірність дій податкового органу доводиться, у тому числі, шляхом доказування правомірності дій платника податку.

Тож щодо правомірності дій платника податку – сторони за зовнішньоекономічним договором – слід виходити з того, що відповідно до ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6.09.2001 р. № 201, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.09.2001 р. за № 833/6024. Зазначені норми законодавства (Закон і Положення)не встановлюють ані прямої, ані непрямої вимоги про зазначення посади нерезидента обов’язково обома мовами зовнішньоекономічного контракту, чи зазначення посади взагалі. Тобто відсутня пряма та у виключній формі заборона на зазначення посади лише однією мовою, чи не зазначення її взагалі.

Крім того, відповідно до ст.19 Закону України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029-VI мовами угод підприємств, установ і організацій України з підприємствами, установами та організаціями інших держав є державна мова і мова іншої сторони (сторін), якщо інше не передбачено самим міжнародним договором. Отже, зазначення посади лише однією мовою з двох вважається наявністю зазначення посади.

Крім того договір за своєю правовою суттю не є первинним документом, а тому посилатися на нього, як на підставу належного оформлення чи не оформлення господарської операції, а також як на підставу невизнання первинних документів податківці не вправі. Більш детально та глибоко питання надання договору статусу первинного документу знайшло своє відображення в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 року. У ній ВСУ дійшов такого висновку: «Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов’язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу».

Таким чином, не зазначення посади представника нерезидента у зовнішньоекономічному договорі не є підставою визнання його недійсним чи невизнання податковим органом, оскільки це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зазначення посади представника нерезидента лише однією мовою у двомовному зовнішньоекономічному договорі означає, що така посада зазначена в принципі, оскільки це випливає із ст.19 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Договір не є первинним бухгалтерським документом і тому не може слугувати підтвердженням господарської операції та не може впливати на дійсність первинних документів.

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]