Відповідно до п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ).

Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі – ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗКУ).

Слід зазначити, що згідно із ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов’язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]