[необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]

Верховний Суд України оприлюднив висновки, викладені у рішеннях, прийнятих у другому півріччі 2012 року за результатами розгляду заяв щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах (п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема, зроблено правові висновки у спорах: про право власності та інші речові права; щодо забезпечення виконання зобов’язань, зокрема господарських; про укладення, зміну, розірвання договорів; що виникають із земельних та корпоративних правовідносин; що виникають із договорів найму (оренди), лізингу та договорів про надання послуг тощо.

Відповідно до зазначених висновків:

- якщо поручитель при укладенні договору поруки погодив встановлення у майбутньому розміру процентної ставки за кредитним договором на підставі додаткових договорів, то таке встановлення процентної ставки за додатковими договорами не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя і не може бути підставою для припинення договору поруки;

- кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, у т. ч. внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), яке може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав;

- боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства про банкрутство;

- відповідно до чинного законодавства загальні збори учасників ТОВ вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 % голосів. Положення статуту ТОВ, яке встановлює інше правило щодо визначення кворуму, є таким, що суперечить закону;

- передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. За відсутності такого рішення неможливо зобов’язати цей орган у судовому порядку укласти такий договір або поновити його;

- вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною тощо.

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]