Ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 № 806/6994/13-а

Апеляційний суд, погодившись із судом першої інстанції, визнав протиправним податкове повідомлення-рішення в частині збільшення підприємству грошового зобов’язання за платежем на ПДФО та застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Це рішення контролюючий орган обгрунтовував, зокрема, порушенням вимог статті 164 та підпункту 165.1.22 Податкового кодексу України (ПК). А саме: неоподаткуванням підприємством суми виплачених допомог на поховання в розмірі 3 тис. грн. При цьому перевіряючі не уточнили, яким саме працівникам і в яких періодах видавалась відповідна сума.

Однак, на думку судів, у підприємства були відсутні підстави для утримання ПДФО на підставі підпункту 165.1.22 ПК. Адже насправді, як було встановлено у процесі розгляду справи, у період, що перевірявся, підприємство декільком працівникам надало матеріальні допомоги у зв’язку із сімейними обставинами на загальну суму 5 тис. грн.

Відповідно ж до підпункту 170.7.3 ПК не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у т. ч. матеріальної, що надається резидентами — юридичними або фізичними особами на користь окремого платника податку протягом звітного податкового року сукупно в розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 ПК, встановленого на 1 січня такого року.

І лише сума перевищення допомоги над указаним розміром включається підприємством до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу цього платника податку згідно з підпунктом 164.2.19 ПК і підлягає оподаткуванню у джерела виплати за ставками, встановленими пунктом 167.1 ПК.

При цьому, посилання податкового органу на протоколи допиту свідків як на підставу правомірності своїх дій апеляційний суд узагалі визнав безпідставними. Оскільки вина та умисел у вчиненні протизаконних діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли як уповноважені особи від імені відповідної юридичної особи.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні діяння, яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вина особи не може грунтуватися на припущеннях.

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]