Автор: Кірюшин Артем Андрійович, [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки] ([необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки] від 06.12.2017 р. ).

Як правило податкові органи при наявності ознак фіктивного підприємництва з боку одного з контрагентів вважають, що з боку іншого контрагента наявні порушення податкового законодавства. Але ж "не все так однозначно"...

У даній справі підприємство придбало товар у іншого підприємства щодо якого фіскалами під час перевірки встановлені ознаки фіктиктивного підприємництва. Водночас такий факт встановлений також і вироком суду щодо директора підприємства-продавця.

У зв`язку із цим ДФС зроблено висновок про наявність в діях підприємства-покупця порушень податкового законодавства та застосовано відповідні санкції.

Вказане податкове повіждомлення-рішення було оскаржено в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції адміністративний позов було задоволено з підстав того, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем зі своїм контрагентом господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Натомість суд апеляційної інстанції вказану постанову скасував та у задоволенні позову відмовив.

Проте ВАСУ рішення апеляційного суду скасував та залишив в силі постанову місцевого суду.

Мотивуючи таке рішення ВАСУ зазначив, що ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому, передбачене статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

У вироку суду, який відповідачем надано як доказ порушення податкового тзаконодавства з боку позивача встанловлений лише факт наявності ознак фіктивного підприємництва з боку підприємства-продавця. Натомість факт наявності ознак такого злочину з боку підприємства-покупця взагалі не встановлювався.

Таким чином, вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.