Чи може працівник відмовитись від службового відрядження під час карантину?

Законодавство не передбачає особливий порядок направлення у відрядження працівників під час карантину, тому такий порядок відбувається за загальною процедурою, встановленою Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 р. № 59 та Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП).

Згідно з абз. 1 п. 1 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 р. № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі — установа), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю установи.

Згідно з ст. 21 КЗпП трудовий договір — це угода між працівником та установою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а установа зобов’язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тож службове відрядження, у яке працівника направляють за розпорядженням керівника установи для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, є обов’язковим для працівника. Водночас, як установлено ст. 31 КЗпП, керівник установи не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відмова працівника без поважних причин поїхати у відрядження для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, може розглядатись як порушення трудової дисципліни.

Також зазначаємо, що згідно з:

• ст. 176 КЗпП забороняється направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років;
• ст. 177 КЗпП жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть направлятись у відрядження без їх згоди;
• ст. 186¹ КЗпП гарантії встановлені ст.176 – 177 КЗпП поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

Крім того повідомляємо, що в даний момент і в будь-який інший термін працівник, що знаходиться при виконанні трудових обов’язків, має право на безпечні умови праці відповідно до законодавства (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»).

Разом з тим, постановою КМУ від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», а також жодним законом чи підзаконним нормативним актом, постановою КМУ або Указом Президента України, необхідність утриматись працівникам від виробничих відряджень як обов’язкова вимога не визначена.

При цьому, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам повинні видаватися безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування (ст. 8 Закону України «Про охорону праці»).