Олександр Єфімов
Так вже склалося, що законотворча діяльність – справа не проста. Здійснюючи цю діяльність, дуже важко не помилитися, дуже важко написати правову норму так, щоб тлумачити її можна було однозначно.
А що ж до податкового законодавства, то взагалі задача для законотворців ще більш ускладнена так званою презумпцією правомірності дій платника податків. Згідно з пп.4.1.4. ст.4 ПКУ презумпція правомірності рішень платника податку полягає в тому, що «в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу». До того ж ця презумпція уведена в ранг принципу податкового законодавства, тобто вона має застосовуватися «за замовчуванням» в усіх випадках, неоднозначного (множинного) трактування прав та обов’язків платника податку, а не лише тоді, коли ПКУ на це вказує.
Приклад не примушує себе шукати: чи потрібно сільськогосподарському підприємству, що використовує воду для поливу із власної свердловини, сплачувати рентну плату за воду?
Сільськогосподарське підприємство як платник.
Згідно з п.255.1. ст.255 ПКУ «платниками рентної плати за спеціальне використання води є водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва».
Отже, сільськогосподарське підприємство, яке не використовує воду для вказаних потреб, не підпадає під визначення платників рентної плати за спеціальне використання води, оскільки полив не є потребою гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Сільськогосподарське підприємство та об’єкт оподаткування.
Відповідно до п.255.3. ст.255 ПКУ «об’єктом оподаткування рентною платою за спеціальне використання води є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання». Знову ж таки об’єктом оподаткування є використання води без її вилучення з водних об’єктів для потреб гідроенергетики (фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії) та для потреб водного транспорту (час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць)), а також «фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування)».
Не згадується сільськогосподарське підприємство і серед норм ПКУ, якими встановлено ставку рентної плати за спеціальне використання води, а також у порядку нарахування податкових зобов’язань.
Використання води у зрошувальному землеробстві як об’єкт оподаткування рентною платою згадується лише щодо визначення обсягу «фактично використаної води на державних системах у зрошувальному землеробстві», який «визначають органи водного господарства» (п. 255.11.11. ПКУ). Проте цю норму застосувати як правило визначення обсягу води, використаної із власної свердловини сільськогосподарським підприємством для поливу, не можна, оскільки по-перше, у цій нормі йдеться про державні системи у зрошувальному землеробстві, а не про використання води із власної свердловини, а по-друге, порядок визначення обсягу води у цьому разі віднесено до компетенції органів водного господарства, які для власних свердловин цей обсяг визначати не уповноважені.
Дозвіл на спекористування водою.
Однак відсутність зазначення сільськогосподарського підприємства серед платників рентної плати за спеціальне використання води не звільняє їх від обов’язку отримання дозволу на спеціальне водокористування.
Відповідно до ст.48 Водного кодексу України (далі – ВКУ) «спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів». При цьому метою спеціального водокористування є задоволення питних потреб населення, а також використання води для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Щоб зрозуміти термін «спеціальне водокористування» слід звернутися до інших термінів, застосованих у наведеному вище визначенні. Усі ці терміни виділені жирним шрифтом у визначенні спеціального водокористування, наведеному в попередньому абзаці, і їх значення вказано у ст.1 ВКУ, а саме:
- водокористування – це використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів);
- води – це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води;
- води підземні – це води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах;
- води поверхневі – це води різних водних об’єктів, що знаходяться на земній поверхні;
- водний об’єкт – це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт);
- забір води – це вилучення води з водного об’єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них;
- використання води – це процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.
Усі водокористувачі поділяються на первинних і вторинних. Згідно зі ст.42 ВКУ «первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води». А «вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними».
Отже діяльність сільськогосподарського підприємства з отримання воду із власної свердловини для поливу цілком підпадає під визначення спеціального водокористування, а така діяльність потребує отримання відповідного дозволу.
Спецдозвіл на користування надрами.
Крім того, слід мати на увазі, що відповідно до ст.21 Кодексу України про надра «надра у користування для видобування підземних вод (крім мінеральних)… надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення». При цьому згідно зі ст.23 Кодексу про надра «землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів… видобувати… підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу».
Таким чином, діяльність з добування води із власних свердловин для всіх потреб, включаючи полив рослин, не потребує отримання спеціального дозволу на користування надрами за умови, що видобування води із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу. Якщо ж цей обсяг перевищується, то окрім дозволу на спеціальне водокористування необхідно ще отримати дозвіл на використання підземних вод.
Висновок:
- Сільськогосподарське підприємство за умови добування для поливу води з власної свердловини в обсязі, що перевищує 300 кубічних метрів на добу зобов’язано отримувати спеціальний дозвіл для видобування підземних вод відповідно до положень Кодексу про надра.
- Сільськогосподарське підприємство за умови добування води з власної свердловини для поливу зобов’язано отримувати дозвіл на спеціальне водокористування відповідно до ВКУ, оскільки добування води зі свердловини здійснюється таким підприємством як первинним водокористувачем.
- Сільськогосподарське підприємство за умови добування води з власної свердловини для поливу не є платником рентної плати за спеціальне використання води відповідно до норм ПКУ, оскільки така діяльність не створює об’єкта оподаткування рентною платою.
По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки