Дії працівника, які не порушують законодавство про працю, є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу). Не можна також вважати протиправним (а отже — застосовувати заходи матеріальної відповідальності) невиконання трудових обов’язків працівником, зумовлене станом його здоров’я чи внаслідок недостатньої кваліфікації.
На це звертає увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі від 11.12.2015 р. «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю».
Зокрема, було сформовано такі висновки:
1. Слова в ч. 1 ст. 130 КЗпП «працівники несуть матеріальну відповідальність» означають, що матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір із підприємством, установою, організацією.
Отже, суди обґрунтовано під час розгляду справ цієї категорії виходять з того, що не може відповідати перед підприємством, установою чи організацією працівник, який не перебуває з ним у трудових правовідносинах.
2. Згідно із ч. 3 ст. 130 КЗпП, одночасне притягнення до матеріальної й інших видів відповідальності цілком допустиме, якщо тільки є підстави для притягнення працівника не тільки до матеріальної, а й до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
3. Зі змісту ч. 4 ст. 130 КЗпП випливає, що матеріальна відповідальність працівника передбачає обов’язок відшкодування шкоди, завданої лише наявному майну підприємства, установи, організації. Упущена вигода, неодержаний підприємством, установою, організацією прибуток, доходи, які мали місце внаслідок порушення працівником прийнятих на себе трудових обов’язків, відшкодуванню не підлягають.
4. За межами робочого часу працівник звільняється від виконання не тільки трудового обов’язку виконувати роботу відповідно до трудового договору, а й від виконання абсолютної більшості інших трудових обов’язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тому працівник не може нести відповідальність за несхоронність майна, яке йому передали для зберігання, використання в процесі роботи чи з іншою метою, у період після закінчення робочого часу й до його початку.
5. Якщо шкоду заподіяно шляхом розкрадання матеріальних цінностей, керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники, можуть відповідати лише у випадках, коли правопорушник (розкрадач) не встановлений.
6. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, із котрими можна такі договори укладати, є недійсними.
7. Відмова працівника від одержання майна й інших цінностей за довіреністю чи за іншими разовими документами для вчинення операцій, що не входять до кола його посадових обов’язків, не є порушенням трудової дисципліни, оскільки покласти повну матеріальну відповідальність на працівника можна лише за його згодою.
По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки