на языке оригинала
повідомляємо наступне:
В загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі «ЗІР» фіскальна служба 02.07.2015р. на питання «Чи повинен СГ, який уклав з органом місцевого самоврядування (виконавчої влади) договір емфітевзису (права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб), сплачувати до бюджету плату за землю?» надала наступну відповідь:
«Відповідно до частини першої ст. 102 прим. 1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, зі змінами та доповненнями (далі - ЗКУ), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.
Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років (частина четверта ст. 102 прим. 1 ЗКУ).
Згідно з ст. 127 ЗКУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених ст. 122 ЗКУ, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених ЗКУ.
Порядок переходу права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні, визначено у ст. 148 прим. 1 ЗКУ, зокрема до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.
Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, об'єктами оподаткування земельним податком є - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. ст. 269, 270 ПКУ).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ).
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПКУ). Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (п. 288.1 ст. 288 ПКУ).
Враховуючи зазначене, за земельну ділянку, щодо якої укладено договір емфітевзису, нараховувати та сплачувати до бюджету плату за землю (земельний податок та орендну плату) повинен власник такої земельної ділянки (постійний землекористувач) або її орендар (в залежності від того, дана земельна ділянка знаходиться у власності (постійному користуванні) чи передана в оренду за договором оренди землі).
Суб'єкт господарювання, що отримав право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), не є платником плати за землю (земельного податку та орендної плати) за земельну ділянку щодо якої встановлено право емфітевзису.»
Щодо обліку витрат за даним договором слід зазначити, що відповідно до п. 5 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» від 18.10.1999р. № 242 (далі - П(С)БО) 8) права користування майном (в т.ч. право користування земельною ділянкою відповідно до земельного законодавства) є нематеріальним активом.
Придбаний нематеріальний актив зараховується на баланс підприємства за первісною вартістю (п. 10 П(С)БО) 8), яка відповідно до п. 3.1 Договору складає 128 520,00 грн. У зв’язку з тим, що дане право користування земельною ділянкою не є постійним, такий нематеріальний актив амортизується відповідно до п. 25 П(С)БО) 8 відповідно до строку корисного використання, визначеному в розпорядчому акті Підприємства, з урахуванням вимог П(С)БО) 8.
По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки