Чинне законодавство зобов’язує юридичну або фізичну особу відшкодовувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.
Тобто відповідальність підприємства або фізособи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цим підприємством чи фізособою у трудових відносинах, а також за умови, що шкода заподіяна цією особою у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.
На цьому наголосив Верховний Суд України, вирішуючи питання неоднакового застосування касаційними судами одних і тих же норм матеріального права з подібних правовідносин — відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки