Державна фіскальна служба України керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула запит про надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування норм податкового законодавства та законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) і в межах компетенції повідомляє таке.

Згідно статті 26 Закону України від 05.07.2012 р. N 5067 "Про зайнятість населення" роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону (крім тих, які визначені пунктом 7 частини першої статті 14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.

Порядок компенсації роботодавцям витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2013 р. N 347, яка набула чинності з 30.05.2013 р.

Дія Закону України від 08 липня 2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464) поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платниками єдиного внеску є, фізичні особи - підприємці, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно- правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464).

Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки], та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону N 2464).

Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону N 2464).

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки] (далі - Порядок N 435), звіт формується на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Отже в Додатку 4 до Порядку N 435 звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, відображаються лише суми, які є базою нарахування єдиного внеску, визначені статтею 7 Закону N 2464.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено у главі 1 розділу XIV Податкового кодексу України (далі - ПКУ).

Згідно з п. 292.1 ст. 291 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи - підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пунктами 292.13 та 292.14 ст. 292 ПКУ встановлено, що дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до ст. 296 ПКУ, а визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Відповідно до пп. 296.1.2 п. 296.1 ст. 296 ПКУ платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть книгу обліку доходів та витрат за формою та в порядку, що встановлені центральним органом виконавчої влади, у якій щоденно за підсумками робочого дня відображають отримані доходи.

Платники єдиного податку першої - третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному пп. 296.1.1 - 296.1.3 п. 296.1 ст. 296 Кодексу.

Порядок ведення книги обліку доходів платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, затверджено наказом Міністерства фінансів України N 579 від 19.06.2015 р.

Разом з тим, згідно з пп. 292.11.4 п. 292.11 ст. 292 ПКУ до складу доходу не включаються суми коштів цільового призначення, що надійшли від Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.