Або що обрати кредитору - законність чи ефективність? Однієї правильної відповіді на це питання досі не існує, адже судді не можуть дійти згоди у питанні чи може кредитор – юридична особа в межах одного провадження вимагати стягнення заборгованості з фізичної і юридичної особи, якщо вони солідарно відповідають за кредитним зобов"язанням як боржник та поручитель, повідомляє необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки.

До набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України у 2004 році, в Україні діяв Цивільно-процесуальний кодекс УССР, відповідно до статті 26 якого при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - арбітражному суду, всі вимоги підлягають розглядові у суді. Із набранням чинності новим ЦПК почала діяти норма, яка повністю різниться з попередньою. Статтею 16 ЦПК передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Але ситуація змінилася тільки на папері. Загальні суди продовжують розглядати спори, де відповідачами виступають і фізичні і юридичні особи. І тільки ВСУ, переглядаючи судові рішення, у яких позивачами виступали юридичні особи, а відповідачами - юридичні і фізичні особи, завжди закривав провадження у частині, що стосувалася вимог до юридичних осіб і вказував на можливість кредиторів звернутися для захисту своїх прав до господарського суду (Постанова ВСУ від 1 липня 2015 року у необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки). Втім така позиція ВСУ не переконала суди нижчих інстанцій. ВССУ використав застереження ст. 16 ЦПК – "якщо інше не встановлено законом". як підставу що дозволяє об"єднувати в одному провадженні вимоги до фізичної та юридичної особи.

Суд аргументує свою позицією тим, що:

- правовідносини, які склалися між кредитором, боржником та поручителем виникли на одній підставі – неналежному виконанні кредитного договору. Таким чином, кредитор звертається до суду не з двома вимогами, а лише з однією солідарною вимогою – стягнути належні кредитору кошти;

- ст. 543 Цивільного кодексу передбачає як право кредитора вимагати виконання обов"язку в повному обсязі від поручителя та боржника окремо, так і від обох разом, тобто солідарно, що і є прикладом встановленого законом виключення;

- договір поруки, який укладається в якості забезпечення кредитного договору, має акцесорний характер до останнього. Неможливість окремого розгляду цих договорів пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

(Ухвала ВССУ від 12 жовтня 2011 року у справі № 6-29990св11, ухвала ВССУ від 5 вересня 2012 року у справі № 6-43769св11, Постанова Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року "Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин")

Така позиція ВССУ раціональніша з точки зору практичної реалізації, адже заощаджує час, позбавляє необхідності сплачувати подвійний судовий збір, унеможливлює отримання кредитором різних судових рішень та навіть захищає інтереси боржників, запобігаючи подвійному стягненню боргу в межах різних виконавчих проваджень.

Спірність позиції ВССУ полягає в тому, що для обґрунтування виключення зі статті 16 ЦПК щодо підвідомчості спорів суд застосовує положення матеріального закону – статтю 543 ЦК. Постає питання: чи можна ототожнювати право кредитора, закріплене у статті 543 ЦКУ, пред"являти солідарну вимогу одночасно і до боржника, і до поручителя з правом звертатися з такими вимогами в межах одного провадження, і оцінювати цю норму як спеціальну по відношенню до загального правила, закріпленого у статті 16 ЦПК. Адже можна вважати, що такий підхід суперечить загальним засадам цивільного процесу, які не передбачають серед актів відповідно до яких здійснюється цивільне судочинство Цивільного кодексу.

Нещодавно прийнята Верховним Судом Постанова від 18.11.15 року в необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки свідчить про те, що позиція суду наразі залишилась незмінною. Навіть попри спроби ВССУ обійти законодавчу заборону юридичним та фізичним особам виступати співвідповідачами за позовами кредиторів (юридичних осіб), ВСУ наполягає, що позов до юридичної особи підлягає розгляду виключно у господарському суді, до фізичної – у загальному.

А поки ефективність і законність ніяк не зустрінуться в рішеннях ВСУ, кредиторам залишається обирати або швидке і ефективне правосуддя, або затяжне і законне.

По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки