Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань – це частина заробітної плати. До такого висновку дійшов Верховний Суд України (далі – ВС) в постанові від 13 жовтня 2015 року № 524/3517/14-а, розглянувши справу за позовом Особи до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області.

У квітні 2014 року Особа звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати неправомірними дії виконкому щодо нарахування та виплати їй в 2010 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі посадового окладу та зобов’язати виконком нарахувати та виплатити за 2010 рік зазначену допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням раніше проведених виплат.

Обгрунтовуючи позов, Особа зазначила, що при звільненні з посади спеціаліста категорії організаційного відділу виконкому 11.02.2011 відповідач не провів усі належні їй виплати, а саме:

матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2010 рік виплатили у розмірі посадового окладу, а не в розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до пп.3 п.2 постанови Кабінету Міністрів «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9.03.2006 № 268 та колективного договору виконкому на 2010—2013 роки.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області ухвалою від 25.04.2014, залишеною без змін, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, адміністративний позов Особи залишив без розгляду. Залишаючи позов без розгляду, суди виходили з того, що позивач пропустила встановлений частиною другою ст.99 Кодексу адміністративного судочинства шестимісячний строк для звернення до суду, оскільки про порушене право вона дізналася у 2010 році.

Також суди не взяли до уваги посилання Особи на те, що на спірні відносини поширюються строки, передбачені ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю, оскільки до суду вона подала позов про визнання незаконними дій виконкому під час проходження служби.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 1.09.2014 відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Особи на вищезазначені судові рішення.

У заяві про перегляд судових рішень ВС Особа, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом ч.2 ст.233 КЗпП, просить скасувати ухвалу ВАС від 1.09.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах ст.99 КАС та ст.233 КЗпП при вирішенні питання щодо строку, протягом якого особа може звернутися до адміністративного суду у разі порушення законодавства про оплату праці.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів виходила із такого. Відповідно до ч.1 ст.99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП).

Частиною 1 ст.1 закону від 24.03.95 №108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому еквіваленті, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього закону визначено структуру заробітної плати, до якої входять:

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- заохочувальні та компенсаційні виплати.


Частиною 2 ст.33 закону «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що заробітна плата державних службовців складається з:

- посадових окладів;

- премій;

- доплати за ранги;

- надбавки за вислугу років на державній службі, та ін.


Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов’язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.

Отже, колегія постановила: Ухвали Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 25.04.2014, Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014, ВАС від 1.09.2014 скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

По материалам: необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки