В процесі господарської діяльності, виступаючи в ролі постачальника товарів, ми зіштовхуємося з вимогою покупців разом з видатковою накладною надавати товаро-транспортну накладну (далі - ТТН). Покупці посилаються на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні № 363, затверджені наказом Мінтрансу від 14.10.97 (далі – Правила № 363) та можливі ризики стосовно невизнання податковими органами у складі витрат та податкового кредиту вартості товарів, придбання яких не підтверджено ТТН. Враховуючи те, що все частіше умови договорів між контрагентами передбачають відповідальність постачальника товарів за вірогідні ризики, дуже важливим для постачальника є надання своєчасно оформленого та повного комплекту документів, які унеможливлять застосування будь-яких санкцій з боку контролюючих органів.

Проаналізувавши ситуацію, ми (експерти EBS) маємо на меті надати відповідь на наступні питання:

• чи є ТТН підтверджувальним документом, що надає право на включення до складу витрат та податкового кредиту, та які податкові ризики виникають у разі її відсутності?
  
• яким чином оформлювати ТТН під час постачання товарів кур’єрською службою доставки?
  
• чи потрібна ТТН під час самовивозу товару?

Якщо для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом перевізник та замовник укладають договір перевезення, який регламентуються гл. 64 ЦКУ та гл. 32 ГКУ, то ТТН є обов’язковим документом для всіх учасників транспортного процесу (вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника). ТТН є документом, що підтверджує саме доставку вантажу, а не витрати на його придбання. Проте досить часто з вуст представників Міндоходів доводиться чути інше: немає ТТН - немає витрат, пов’язаних із придбанням ТМЦ, та права на податковий кредит. Спробуємо спростувати такий підхід податкових органів.

Правила № 363 встановлюють лише права, обов’язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені Правилами № 363 (ТТН та подорожній лист), не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання чи продажу товарно-матеріальних цінностей. За правилами пункту 44.1 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як бачимо, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила № 363 не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку доходів, витрат та податкового кредиту.

Для того, щоб отримати відповідь на питання стосовно необхідності оформлення ТТН під час постачання товарів кур’єрською службою доставки, звернемо увагу на Преамбулу Правил № 363, в якій визначено, що вищевказані правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.

Тобто, перевезення пошти має здійснюватися в окремому від перевезення вантажів порядку та окремо документуватись. На думку експертів EBS, тільки особи, які внесені до Реєстру операторів поштового зв’язку, можуть надавати відповідні поштові послуги. Реєстр викладений на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації.

Згідно з п. 94 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою КМУ від 05.03.2009 р. № 270, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв'язку за місцем обслуговування. Зазначимо, що конкретного документа, який підтверджує факт передачі поштового відправлення від оператора поштового зв’язку одержувачу, чинним законодавством не передбачено.

Відтак, першою умовою застосування відповідного документального оформлення доставки товару є визначення статусу особи, яка здійснює доставку. Якщо така особа входить до переліку поштових операторів, то вона надає послуги поштового зв’язку, які не потребують ТТН. Якщо ж особа не є таким оператором, її дії з доставки, на погляд експертів EBS, розцінюються як перевезення вантажів.

У випадку, якщо покупець перевозить власними автомобільними транспортними засобами товар, право власності на який за договором вже перейшло до нього, то у водія повинні бути в наявності наступні документи: накладна або інший документ, що підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Як бачимо, ТТН в цьому переліку відсутня. Відповідно, якщо покупець самостійно забирає товар у постачальника, ТТН не потрібна.

На завершення ще раз хочемо наголосити, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів (помилки в їх оформленні) не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сподіваємось, що викладені нами аргументи наддадуть впевненості та допоможуть вам у прийнятті вірного рішення.