З 1 вересня 2013 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу, пов’язані з трансфертним ціноутворенням. Ці зміни зокрема вплинули і на методи визначення звичайної ціни, які після змін почали називатися методами визначення ціни у контрольованих операціях (далі – «КО»).

Сам перелік методів залишився незмінним, а саме передбачено такі методи:

- порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу);
- ціни перепродажу;
- «витрати плюс»;
- чистого прибутку;
- розподілення прибутку.

Проте зі змінами до Податкового кодексу було значно деталізовано правила застосування кожного з зазначених вище методів. Також було запроваджено такі нові поняття як валова рентабельність, валова рентабельність собівартості, чиста рентабельність, чиста рентабельність витрат тощо, які використовуються при застосуванні вказаних методів.

З 1 вересня 2013 року впроваджується ієрархія зазначених методів. Платником податку може застосовуватися будь-який метод, однак якщо існує можливість застосування методу порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), то застосовується саме він. Також існує можливість застосування декількох методів одночасно (комбінація методів).

Далі коротко розглянемо кожен з методів згідно зі змінами.

Метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) або, як його люблять часто називати податкові консультанти, «метод № 1» базується на порівнянні ціни товарів (робіт, послуг), застосованої в КО, з ринковим діапазоном цін на ідентичні товари (роботи, послуги) у зіставних операціях. Для визначення ринкового діапазону цін використовується інформація про укладені та реалізовані платником податків або іншими особами договори щодо продажу ідентичних (а за їхньої відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) за зіставних умов.

Слід зазначити, що до прийняття змін порівняння здійснювалося не з ринковим діапазоном цін, а власне з цінами на ідентичні (однорідні) товари (роботи, послуги). Отже, можна стверджувати, що платникам податків полегшили життя – необхідно забезпечити відповідність трансфертної ціни не конкретній цифрі, а лише потрапити у діапазон цін.

Метод ціни перепродажу може застосовуватися лише в одному випадку, а саме коли товари/послуги купуються у межах КО (наприклад, у пов’язаних осіб), а потім перепродаються непов'язаним особам. Цей метод застосовується виключно для визначення звичайної ціни товарів/послуг, які придбаваються у межах такої КО.

Метод ґрунтується на показнику валової рентабельності (відношення валового прибутку до чистого доходу), який розраховується щодо вказаної вище операції з придбання та перепродажу товару/послуги. Отриманий показник валової рентабельності порівнюється з ринковим діапазоном валової рентабельності (для визначення останнього використовуються показники валової рентабельності не менше ніж трьох зіставних операцій з непов’язаними особами).

Метод «витрати плюс» схожий на метод ціни перепродажу, але, на відміну від останнього, має універсальне застосування (практично будь–які операції з реалізації товарів, робіт, послуг). Застосування цього методу не обмежується лише операціями з купівлі товарів/послуг у пов’язаної особи і їхнього подальшого перепродажу непов’язаній особі, як це має місце з методом ціни перепродажу. Крім того, даний метод дозволяє визначити звичайну ціну не лише придбання (як метод ціни перепродажу), а й реалізації товарів/послуг у КО.

В основі цього методу теж лежить показник валової рентабельності, але вже тепер валової рентабельності собівартості (визначається як відношення валового прибутку до собівартості реалізованих товарів/послуг). Так само, як і в методі ціни перепродажу, отриманий показник валової рентабельності собівартості порівнюється з ринковим діапазоном такого показника.

Метод чистого прибутку є третім і останнім методом, пов’язаним із застосуванням показників рентабельності. Даний метод є свого роду «допоміжним» чи «резервним» методом щодо методів ціни перепродажу та методу «витрати плюс». Він застосовується лише у разі відсутності або недостатності інформації для застосування двох вищезазначених методів. За своєю економічною природою метод чистого прибутку майже аналогічний методу «витрати плюс» з тією різницею, що метод «витрати плюс» оперує показником валової рентабельності, а метод чистого прибутку одним із передбачених законом показників чистої рентабельності.

Застосування методів, які ґрунтуються на валовій рентабельності (метод ціни перепродажу та метод «витрати плюс») є пріоритетним, оскільки ці методи дають змогу зробити більш об’єктивне порівняння показників рентабельності, а відповідно, і більш правильно визначити звичайну ціну. В основі показника чистої рентабельності лежить показник прибутку від операційної діяльності, який на відміну від показника валового прибутку, який лежить в основі показника валової рентабельності, враховує адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Вказана група витрат може сильно відрізнятися у різних суб’єктів господарювання, а отже, негативно впливати на точність визначення звичайної ціни шляхом порівняння їхніх показників рентабельності.

Метод розподілення прибутку – це останній метод у переліку. При застосуванні цього методу оцінюється фактичне розподілення сукупного прибутку між сторонами КО. Після цього здійснюється перерозподіл такого прибутку за аналогією з розподіленням прибутку, здійсненим на економічно обґрунтованій основі між непов'язаними особами. Метод передбачає оцінку вкладу в сукупний прибуток відповідно до виконаних кожною зі сторін функцій, використаних активів та прийнятих економічних (комерційних) ризиків під час здійснення КО.

Насамкінець хотілося б згадати про затвердження порядку розрахунку та застосування показників ринкового діапазону цін і ринкового діапазону рентабельності, які складають основу для застосування методів визначення ціни у КО. Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 763.

[необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]
Співавтор Антон Бабак
(молодший юрист «Лавринович і Партнери»)

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]