ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ЛИСТ

№ 132/Х/99-99-13-01-02-14 від 05.01.2017

Про розгляд звернення


Державна фіскальна служба України відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) розглянула Ваше звернення від 08.12.2016 № 64 (вх. ДФС № Х/4899 від 12.12.2016) щодо питань формування податкового кредиту з ПДВ та витрат у фізичної особи – підприємця і повідомляє таке.

Порядок формування податкового кредиту з ПДВ регламентується ст. 198 Кодексу.

Відповідно до п.п. а) п. 198.1 ст. 198 Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Кодексу).

При цьому згідно з п. 198.5 ст. 198 Кодексу платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН у терміни, встановлені Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою – підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено ст. 177 Кодексу.

Відповідно до п.п. 177.2 ст. 177 Кодексу об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, зокрема, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (п.п. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Кодексу);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1–177.4.3 п. 177.4 ст. 177 Кодексу, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Отже, до складу витрат фізичної особи – підприємця включаються лише ті витрати, які пов’язані з веденням його господарської діяльності, і відповідно податок на додану вартість із зазначених витрат – до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Враховуючи викладене, витрати фізичної особи – підприємця, пов’язані з асфальтуванням дорожнього покриття під’їзних шляхів, не належать до господарської діяльності у розумінні п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, і тому не можуть бути віднесені до складу витрат такої фізичної особи – підприємця з метою зменшення оподаткованого доходу.

Що стосується посилання у зверненні на Закон України від 23 грудня 1997 року № 771/97-ВР „Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, стандарти ДСТУ ISO 2200:2007, ДСТУ 4161:2003 „Системи управління безпечністю харчових продуктів”, то зазначаємо, що вказані нормативні документи встановлюють принципи та вимоги щодо безпечності та якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї, і не містять положень, пов’язаних з вимогами до під’їзних шляхів до виробничих приміщень.