Початок економічної, а з нею і фінансової кризи в Україні, наприкінці 2013 – початку 2014 років, підвищення вартості іноземної валюти з 8до 34 гривень не могло не позначитися на майнових правах громадян.

Стрімка девальвація національної валюти України зворушила негативні процеси, в першу чергу, в банківській системі України.

Так, деякі комерційні банки в Україні поступово один за одним показували своїми діями, що вони не можуть забезпечити свої зобов’язання перед клієнтами (фізичними особами) щодо повернення вкладів (депозитів).

Звернувшись за отриманням грошових коштів за депозитом (вкладом), вкладники цих банків отримали відповідь, що грошові кошти повернуть, але пізніше, без зазначення конкретних термінів. А зовсім скоро ставало очевидним, що ці банки будуть визнані неплатоспроможними.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI був прийнятий з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Але не все так просто.

Відповідно до статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів в розмірі вкладу, включаючи відсотки, проте не більше суми граничного розміру, встановленого на день відшкодування, що не може бути меншим 200 000 грн. Це правило стосується загальної суми вкладів однієї особи в одному банку. На практиці бачимо, що Фонд встановлює граничний розмір відшкодування коштів за вкладами на рівні мінімальної суми, передбаченої Законом, тобто більше 200 000 грн. вкладникам не відшкодовує.

Отже, якщо у банку не вистачить майна для покриття суми, що перевищує 200 000 грн., вкладник просто може розпрощатися з сумою перевищення граничного розміру відшкодування.

З метою збереження вкладу, розмір якого перевищує 200 тис. грн., банками було запропоновано вкладникам розділити такі вклади на два та більше депозитів, оформивши їх у цьому банку як нові депозити, проте на інших осіб (рідних та близьких), і більшість вкладників погодилася на це.

Деякі вкладники пішли іншим шляхом – укладали договори про переуступлення прав вимоги за вкладом на користь третіх осіб, тим самим юридично позбавивши себе прав на суму вкладу, що перевищує 200 тис. грн., для збереження цих сум вкладів через таких осіб. Тобто, ці суми вкладів зберігаються завдяки праву іншої особи на їх отримання.

І перший і другий варіант збереження коштів передбачає залучення третіх осіб та довіру їм своїх коштів. Проте, прийнявши 14 травня 2015 року Закон № 424-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов повернення строкових депозитів» (набрав чинності 06 червня 2015 року), держава, по суті, дозволила банкам не повертати вкладнику банківський строковий вклад та нараховані проценти за цим вкладом до спливу строку дії договору банківського строкового вкладу.

Таким чином, банки набули право зазначати в договорах банківського строкового вкладу про заборону їхнього дострокового розірвання. У зв’язку з чим, варіант з переоформлення частини суми депозиту на іншу особу (розділення вкладу) став можливим лише після закінчення строку дії договору.

Однак, одразу ж слід звернути увагу вкладників на те, що дане нововведення стосується виключно договорів про розміщення депозитів (вкладів), які укладені з 06 червня 2015 року.

Умови договорів, укладених до 06 червня 2015 року, щодо права вкладника достроково вимагати повернення вкладу (депозиту), залишаються незмінними і після цієї дати, поки сторони не внесли до них інші зміни. Тобто, Закон № 424-VIIIпоширюється на правовідносини, які виникли з дати набрання даним Законом чинності, а саме з 06 червня 2015 року.

Отже, укладення договору про переуступлення прав вимоги за вкладом на користь третіх осіб став варіантом збереження вкладником своїх коштів, який можливо втілити у будь-який час.

Проаналізувавши негативні для себе наслідки переоформлення громадянами вкладів у банках, держава зробила висновки і стала діяти рішуче. Результатом таких рішучих дій держави став ухвалений Верховною Радою України Закон від 16.07.2015 р. № 629-VIII про внесення змін до Закону № 4452-VI.

Головні для вкладників зміни відбулися у статті 38 Закону № 4452-VI.Відповідно до цих змін, банк мав права визнавати правочини нікчемними, якщо вони підпадали хоча б під одну умову, що перелічені у частині 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Так, наприклад, пунктом 9 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI передбачена умова нікчемності правочину: у разі, якщо банком, віднесеним до категорії проблемних, здійснено операції, укладено (переоформлено) договори з порушенням норм законодавства, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку.

Під час дії тимчасової адміністрації у банку Фонд припиняє здійснення операцій за правочином, якщо він укладений протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації у банку.

Таким чином, Закон № 4452-VI передбачає застосування зворотної дії норм до правовідносин сторін, що відбулися до набрання Законом чинності.
Однак, є певні питання щодо конституційності даних змін.

Конституцією України (стаття 58) передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У статті 22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однак, слід констатувати, що Закон від 16 липня 2015 року № 629-VIII грубо порушує вимоги статей 22, 58 Конституції України, що може бути предметом розгляду Конституційним Судом України.

Незважаючи на ці дії з боку держави, на думку деяких правників, у тому числі і думку автора даної статті, все ж таки залишилися законні можливості для того, щоб зберегти суму вкладу, що складає більше 200 тис. грн.

Так, вищезазначені зміни до Закону№ 4452-VIщодо визнання банком (тимчасовою адміністрацією) правочинів нікчемними торкнулися лише тих правочинів, де однією стороною обов’язково має виступати банк.

Але, у разі, якщо вкладник уступає права вимоги за вкладом іншій особі за договором, відбувається заміна кредитора в зобов’язанні, де боржником виступає банк.

Заміна кредитора у зобов’язанні відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв’язку з чим вкладникам необхідно впевнитися, що така заміна не заборонена укладеним між ним та банком договором про розміщення депозиту.

Таким чином, правочин укладається без участі банку, тому не може підпадати під поняття «нікчемний».

До нового кредитора, відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України, переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин особи, яким було відступлене право вимоги первісним вкладником на суму, що перевищує 200 тис. грн., мають права вкладника у зобов’язанні за раніше розміщеним вкладом первісним вкладником, у зв’язку з чим, мають право вимагати його повернення, у тому числі, у межах гарантованої статтею 26 Закону № 4452-VI 200-тисячної суми.

По материалам: [необходимо зарегистрироваться для просмотра ссылки]